Воїн на псевдо “Кук”. Із-за парти на війну
— У мене цікавий історичний позивний — “Кук”, це прізвище колись відомого на всю Україну очільника національно-визвольного руху, котрий продовжував ратну справу Степана Бандери та Романа Шухевича. Був у підпіллі та боровся з «більшовизмом», — розповідає головний сержант роти Дніпровського окремого батальйону Сил ТрО.
— Хоча родом я не із Західної України, проте ще зі школи цікавлюся історичними подіями, котрі відбувалися в нашій державі в останні 200-300 років. Скажу вам, що маємо одвічного та заклятого ворога — росіян. Саме тому я тут, на фронті, і робитиму все від мене залежне.
Хлопець вирішив вступити до територіальної оборони ще в 17 років. У центрі комплектування його до війська не взяли. Тоді він самотужки поїхав на фронт і там вивчав армійську справу.
— Спочатку командування не хотіло мене нікуди пускати, а тільки-но виповнилося 18, я одразу зголосився на бойові завдання, бо ж довго на це чекав. Перший мій бойовий виїзд, перше бойове хрещення та поранення були вже на Донеччині, а саме у Великій Новосілці. Завданням нашого підрозділу було не допустити прориву противника через населений пункт та завдати йому максимальних втрат. Під час тих боїв я відчув на собі удари й ворожої авіацію, і артилерії різного калібру, і танків. Їхні солдати були навіть засіли буквально з іншого боку нашого будинку. Але ми тримали позиції. Під час чергового ворожого обстрілу снаряд потрапив у наш будинок, я дістав контузію та поранення. Далі — евакуація та шпиталь.
Зараз Кук на полігоні проводить заняття з підлеглими, набагато старшими за нього солдатами та сержантами, навчає необстріляних воїнів справно володіти зброєю та вміло діяти на полі бою.
— У нас у підрозділі немає такого — старший-молодший, у нас дружний та вмотивований колектив, — веде далі Кук.
— Намагаюся більше уваги приділяти різним тренуванням, бойовій підготовці, бо навченість солдата береже йому життя в бою, а це головне.
За матеріалом інформагентства АрміяInform.
— Хоча родом я не із Західної України, проте ще зі школи цікавлюся історичними подіями, котрі відбувалися в нашій державі в останні 200-300 років. Скажу вам, що маємо одвічного та заклятого ворога — росіян. Саме тому я тут, на фронті, і робитиму все від мене залежне.
Хлопець вирішив вступити до територіальної оборони ще в 17 років. У центрі комплектування його до війська не взяли. Тоді він самотужки поїхав на фронт і там вивчав армійську справу.
— Спочатку командування не хотіло мене нікуди пускати, а тільки-но виповнилося 18, я одразу зголосився на бойові завдання, бо ж довго на це чекав. Перший мій бойовий виїзд, перше бойове хрещення та поранення були вже на Донеччині, а саме у Великій Новосілці. Завданням нашого підрозділу було не допустити прориву противника через населений пункт та завдати йому максимальних втрат. Під час тих боїв я відчув на собі удари й ворожої авіацію, і артилерії різного калібру, і танків. Їхні солдати були навіть засіли буквально з іншого боку нашого будинку. Але ми тримали позиції. Під час чергового ворожого обстрілу снаряд потрапив у наш будинок, я дістав контузію та поранення. Далі — евакуація та шпиталь.
Зараз Кук на полігоні проводить заняття з підлеглими, набагато старшими за нього солдатами та сержантами, навчає необстріляних воїнів справно володіти зброєю та вміло діяти на полі бою.
— У нас у підрозділі немає такого — старший-молодший, у нас дружний та вмотивований колектив, — веде далі Кук.
— Намагаюся більше уваги приділяти різним тренуванням, бойовій підготовці, бо навченість солдата береже йому життя в бою, а це головне.
За матеріалом інформагентства АрміяInform.